День пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років.
Багатостраждальна історія нашого
народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Тому 23 листопада, у
переддень Дня вшанування пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій, у
нашій школі було проведено тематичний захід з оголошенням хвилини мовчання. На цей захід учні прийшли зі свічками, як до
храму. 
Страшно навіть через
вісімдесят років ступати болючими стежками жахливої трагедії, яка сталася на
благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, щоб тут – у
житниці України – раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І в цей
урожайний 1932 рік пухли старі й малі, вимирали роди й села. Смерть чигала на
шляхах, на полях, в хатах. Здавалося, кістлява рука вдень і вночі не випускає
своєї кривавої коси. 
1933 рік. Найчорніший
час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав
на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн.
Це був
не голод – це був зумисно підготовлений голодомор.
Архівні документи і
газети свідчать, що в усіх місцевостях України, крім прикордонних, були
подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового
врожаю. Це було карою за нібито куркульський саботаж хлібозаготівель. Фактично це була дія,
свідомо спрямована на фізичне винищення селянства. Смерть косила людей аж до
літа 1933 року.
Голод в першу чергу забирав тих, хто за
шмат хліба насущного не стежив і не доносив на брата, не вмів торгувати
святинею, спекулювати, красти, вбивати, аби вижити, тих, хто не виривав
останній окраєць з голодних дитячих ротів… 
На основі перепису,
архівних та зарубіжних відомостей можна припустити, що в нашій республіці
померло від голоду близько 6 млн. чол. Трагедія українського народу – наслідок
людиноненависницької політики сталінського режиму. 
Народ перестраждав,
стерпів люту наругу своїх катів, але в його пам’яті живе й нині прокляття тим,
хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці
похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала
горе до краю. І треба, щоб ми знали сьогодні всю правду. Щоб більше таке не
повторилося.
| 
